Виборчі закони 1884-1885 pp.

У грудні 1884 р. ліберальний кабінет Гладстона провів нову виборчу реформу, яка далі розширювала коло виборців. Майновий ценз для виборців у містах і графствах скасовувався взагалі. Віднині позбавленими виборчих прав залишалися лише жінки, особи чоловічої статі, молодші 21 року, та ті, що отримували допомогу від приходу впродовж 12 місяців. Тим самим число виборців зросло удвічі, досягнувши 5 млн чол. У наступному 1885 р. було проведено реорганізацію виборчих округів. Територію країни було розбито на територіальні округи. Округ з числом виборців до 50 тис. чол. обирав 1 депутата парламенту, з 50-65 тис. виборців - двох, понад 65 тис. виборців - трьох. В результаті, наприклад, Лондон отримав право посилати до парламенту 62 депутати, Ліверпуль - 9, Глазго і Бірмінгем - по 7. Усунення решток пережитків колишньої виборчої системи по суті урівняло вагу голосу кожного виборця, незалежно від місця проживання, і, що більш суттєво, практично незалежно від його майнового стану - осторонь залишалися лише ті, хто перебував на утриманні приходу.

Уже після реформи 1832 р. розпочався процес утворення політичних партій (в сучасному розумінні слова). Боротьба за голоси виборців вимагала не лише структурної перебудови давніх торі і вігів, але й пошуку нових форм організаційної роботи. Ще у 1831 р. консерватори заснували спеціальний Карлтон-клуб для координації діяльності партії у національному масштабі. У 1836 р. аналогічний орган з'явився у лібералів. Пізніше консерватори сформують Національний союз консервативних та конституційних асоціацій.

У 1877 р. буде створена Національна ліберальна асоціація.

Розширюється соціальна і національна база колишніх торі та вігів. Під впливом лібералів перебувала не лише верхівка промислової буржуазії, але й пролетаріат, дрібна буржуазія міста і села, більшість інтелігенції. Користувалися ліберали підтримкою і в Ірландії, якій обіцяли т. зв. гомруль (від Home Rule) - самоуправління. Консерватори розширили свою соціальну базу за рахунок армії, державних чиновників, кліру офіційної англіканської церкви тощо.

Самостійна масова робітнича партія почала оформлюватися на Плімутському конгресі тред-юніонів 1899 р. У 1900 р. на виконання рішень цього конгресу в Лондоні пройшла конференція за участю 129 делегатів від профспілок та дрібних соціалістичних угруповань і союзів. Конференція створила Комітет робітничого представництва для організації виборчої кампанії 1905 р. У рік виборів Комітет було реорганізовано в Лейбористську партію (Labour - доел, праця, труд).

На перших же виборах ця партія провела до парламенту 29 своїх кандидатів, що стало вагомим успіхом третьої політичної сили Англії. Однак дуже швидко керівництво Лейбористської партії відмовилося від проведення самостійної політичної лінії і опинилося у блоці з лібералами. Лейбористи та ліберали домовлялися про взаємне зняття кандидатур у виборчих округах на користь більш сильного кандидата, спільне голосування в парламенті при обговоренні найважливіших питань тощо.

У 1911 р. депутати нижньої палати почали отримувати заробітну плату за свою парламентську діяльність. Ця зміна мала особливо важливе значення для лейбористів, чиї лідери не могли користуватися сторонніми джерелами надходжень (рента, підприємництво, кошти профспілки тощо) без шкоди для свого політичного іміджу. Після Першої світової війни почнеться поступовий перехід традиційних виборців Ліберальної партії (кваліфіковані робітники, дрібні чиновники, селянство) до електорату лейбористів. Відповідно, двопартійна система Англії, основана на протистоянні лібералів і консерваторів, буде замінена на таку ж двопартійну систему, але уже грунтовану на суперництві консерваторів і лейбористів. Ліберальна партія втратить свої колишні позиції однієї з провідних течій в британській політиці.


Рекомендуем ознакомится: http://uris.org.ua