Перші кроки Радянської держави і права

До середини лютого 1918 р. радянська влада була встановлена в 97 губернських центрах та інших великих містах, у 17 випадках це відбувалося внаслідок збройних повстань. 1 листопада було припинено видачу заробітної плати чиновникам, які не виходили на роботу, бойкотуючи самозваний Раднарком. 7 грудня 1917 р. на пропозицію Ф. Дзержинського було створено ВЧК - Всеросійську надзвичайну комісію по боротьбі із саботажем і контрреволюцією.

В кінці листопада для керівництва народним господарством країни була створена Вища Рада Народного господарства (ВРНГ), перед якою постало завдання підготувати перехід від робітничого контролю до безпосереднього управління господарством на основі націоналізації промисловості, транспорту, банків. До березня 1918 р. в 31 губернії було націоналізовано 836 найпотужніших підприємств.

На виборах до Установчих зборів (грудень - початок січня) меншовики і есери зібрали 62% голосів. Ці збори відмовилися затвердити декрети ленінського уряду і уже 6 січня були розігнані військовою силою. Раднарком чітко продемонстрував свою відразу до «буржуазної» демократії.

Навесні 1917 р. Ленін в «Чергових завданнях Радянської влади» сформулював нові цілі «пролетарської держави». До них були віднесені: організація обліку і контролю на виробництві, підвищення трудової дисципліни і організація змагання в промисловості, соціалістична кооперація селянства. Показово, що в діяльності сільських Рад Ленін закликав «поголівно притягати бідноту до практичної участі в управлінні».

В найближчі місяці комбіди (комітети бідноти) фактично замінять сільські ради на контрольованій комуністичною владою території. Основною відмінністю радянської влади від буржуазної демократії, принаймні теоретично, був принцип недопущення у політику иетру-дящих. Ради так і називалися - робітничих, селянських і солдатських депутатів. Комбідівський переворот на селі означав відсторонення від управління і трудящих - селян, якщо вони (навіть після земельної реформи!) не потрапляли у категорію бідняків. Навесні 1918 р. основна маса селян (понад 60%) були середняками, ще 5% становили заможні, т. зв. куркулі.

13 травня ВЦВК та РНК надали народному комісарові по продовольству Цюрупі надзвичайні повноваження. Вводилася продрозклад-ка, згідно з якою селяни мусили здавати державі за твердими цінами усі «надлишки» продовольства. За приховування хліба застосовувалися найжорстокіші заходи. Це було оголошення війни селянству. За офіційними радянськими джерелами, у цій війні загинув кожний п'ятий боєць продовольчих загонів. У червні 1918 р. були запроваджені вже згадані комбіди, члени яких допомагали вилучати хліб у заможних сільчан. 20 відсотків конфіскованого становила винагорода для цих добровільних помічників.

Влітку 1918 р. добровільний принцип комплектування Червоної Армії був замінений загальною військовою повинністю. Це дозволило довести армію на кінець 1918 р. до одного мільйона чоловік. Було створено центральний апарат управління військовими силами — Революційну Військову Раду, введена посада головкома та польовий штаб, створено військові школи і академії для підготовки кадрів. Тим самим більшовики прощалися з колишніми власними догмами про те, що регулярна армія виступає інструментом антинародної експлуататорської держави.


VIII з'їзд РКП(б) у березні 1919 р. прийняв нову програму партії. Це була програма побудови соціалістичного суспільства. З'їзд поставив питання про перехід до «союзу з середнім селянством при опорі на бідноту і з збереженням в цьому союзі керівної ролі пролетаріату». Вказувалося, що партія «повинна керувати роботою Рад, але не підміняти їх». З'їзд рішуче висловився проти створення федерації самостійних комуністичних партій, наполягаючи на збереженні централізованої РКП(б) з єдиним ЦК. По суті з такою постановкою питання визначалися орієнтири у національно-державному будівництві - унітарна Росія з єдиним урядом без огляду на інтереси і прагнення населення національних окраїн. 1 червня 1919 р. вийшов Декрет ВЦВК про об'єднання радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії. Поворот комуністичних лідерів до російського шовінізму, фактична відмова від раніше декларованого принципу вільного самовизначення (аж до відокремлення!) націй пояснюються просто - росіяни становили основу Червоної Армії. Так, у військах Київського і Харківського військових округів, що охоплювали всю Україну, росіяни складали відповідно 57,1 та 62,3%, а українці - 32,5 і 25,3%. На одного україномовного комуніста в Україні припадало 8 російськомовних.

За 1914—1922 pp. населення Радянської Росії скоротилося на 13 мільйонів чоловік, з них 2 млн були емігранти. Збитки від іноземної інтервенції перевищили 39 млрд крб. Потрощена промисловість лежала в руїнах, чисельно зменшився робітничий клас. Селянство систематично піднімалося на антикомуністичні заколоти, викликані постійними реквізиціями продовольства.

Корінний поворот у політиці радянської держави здійснив X з'їзд РКП(б) в березні 1921 р. Резолюція «Про заміну розверстки податком» означала відмову від здійснюваної протягом трьох років політики воєнного комунізму. Остання зводилася до:

а) продрозкладки. Для кожного селянського господарства, общини, повіту доводили кількість зерна, м'яса, молока, картоплі, яку в обов'язковому порядку треба було здати державі. Лише після цього селяни одержували товари промисловості в обмеженому асортименті. Зрозуміло, що про еквівалентний обмін не йшлося, заможніші селяни, як правило, взагалі не отримували нічого;

б) карткової системи для населення міст. За картками для третьої категорії (приватні власники, інтелігенція) денна норма хліба становила аж 50 г, робітники забезпечувалися дещо краще;

в) трудової повинності, проголошеної Конституцією РРФСР в липні 1918 р. Залучені до неї розчищали колії від снігу, рубали ліс і т. д. під наглядом загонів кінної міліції, регулярної армії і ВЧК. Наприклад, у 1920 р. на лісозаготівлях працювали близько 10 млн чол. Причому таке примусове залучення до праці поширювалося і на робітників. Підприємства і галузі оголошувалися на воєнному становищі, після чого з них неможливо було звільнитися чи відлучитися у своїх потребах;

г) глобальної ліквідації товарно-грошових відносин - заборона ринкової торгівлі, безплатне житло, відміна плати за транспорт тощо. Пізніші покоління істориків КПРС будуть пояснювати цю політику складними політико-економічними умовами громадянської війни. Насправді це була перша, дещо наївна, але надзвичайно жорстока спроба загнати населення країни у комунізм в максимально стислі строки.

Провал цієї спроби був, хоча й з тривалим запізненням у часі, усвідомлений ленінським керівництвом країни. Нова економічна політика (НЕП) встановлювала тверді розміри продовольчого податку, надлишки продукції можна було вільно реалізувати на ринку. В містах уцілілим «представникам експлуататорських класів» дозволили оренду дрібних і середніх підприємств, приватну практику в медицині та юриспруденції тощо. Уряд широко пропагував залучення іноземного капіталу у вигляді концесій на розробку природних багатств. З іншого боку, рішуче оголошувалося, що командні висоти в економіці (банки, великі заводи і фабрики, залізничний і водний транспорт) держава зберігає за собою. Дуже симптоматичною була відмова від «сухого закону» в 1925 р. Більшовицькі депутати російської державної Думи списали відра чорнил, проклинаючи «п'яний бюджет». З початком світової війни царський уряд заборонив виробництво спирту, горілчаних виробів. Сталін оголосив, що горілчана монополія дасть кошти для соціалістичного виробництва, під цим приводом сухий закон було скасовано.

Поступка націоналам у державному будівництві була здійснена за наполяганням В. Леніна. Сталінському плану «автономізації» вмираючий вождь протиставив свою ідею союзу рівноправних республік. 30 грудня 1922 р. був створений СРСР. У 1923 р. XII з'їзд оголосив про початок політики «коренізації».

Лібералізація в економіці і національному питанні майже не зачепила політичного життя. Партія кадетів була поставлена поза законом уже в листопаді 1917 р. далі настала черга лівих есерів (після заколоту в липні 1918 р.) та анархістів. Розгром меншовиків навесні 1921р. (заарештовано 2 тис. чоловік, включаючи ЦК) завершив справу. З самої більшовицької партії за 1917-1922 pp. було «вичищено» 219 500 чоловік (в 1922 р. РКГІ(б) налічувала 401 тис. членів.- Авт.).

Поворот до НЕПу сприяв швидкій відбудові народного господарства. Щорічний приріст сільськогосподарської продукції (у цінових показниках) в 1921-1928 pp. становив 10%. Після грошової реформи 1924 р. червінець став однією з найміцніших валют світу. Натомість у тисячах ресторанів гуляли нові доморощені буржуйчики, сотні тисяч безробітних реєструвалися на біржах праці, а на судові процеси усе частіше виносилися справи високопоставлених комуністів, винних у мільйонних розтратах. Здавалося, усе вернулося «на круги своя».

І все-таки перша червоногвардійська атака на капітал не пройшла без сліду. Вона мала колосальний вплив не лише на майбутню долю СРСР, але й на суспільний розвиток, державне і правове будівництво практично усіх країн світу.

Рекомендуем ознакомится: http://uris.org.ua